«Реалії та перспективи подолання бідності в Україні»
ШАНОВНИЙ ВАСИЛЮ ГЕОРГІЄВИЧУ!
Шановні народні Депутати України!
Шановні присутні!
Чого дійсно чекають від нової влади мільйони співвітчизників - так це реальних кроків у сфері боротьби з бідністю. Тільки за попередній, 2009-й рік, через кризові явища в економіці й політичній нестабільності вони зубожіли на 10%. А сама Україна опустилася на 7 позицій у рейтингу розвитку суспільства, займаючи в ньому «почесне» 83 місце.
Потрібно зазначити, що визнаною міжнародною межею, нижче якої починається бідність, вважається сума, еквівалентна 17- ти доларам на день або 510 - ти доларом на місяць! Це за методикою ООН. При цьому найвищий прожитковий мінімум у європейських країнах зафіксований у Люксембурзі (1642), Бельгії (1387), Великобританії (1010), і Франції (1000) євро на місяць. Посерединці перебувають Португалія, Словенія, Мальта (мінімум у межах 500 - 1000 євро). У Польщі, Чехії й країнах Балтії цей показник встановлено в межах 120 - 500 євро на місяць. Самий же низький прожитковий мінімум серед європейських країн відзначається в Росії (96), Білорусі (57), Україні (50) і Молдові (43) євро на місяць.
Як відомо, сума прожиткового мінімуму розраховується на основі набору мінімального кошика товарів і послуг, необхідних для збереження здоров'я людини й забезпечення його життєдіяльності. У розвинених країнах до його складу входять не тільки урізаний набір продуктів, промтоварів, ліків і послуг сфери ЖКГ, але й необхідні кожній людині повноцінний відпочинок, заощадження, витрати на послуги зв'язку. В окремих країнах сюди включені навіть витрати на страховку, утримання автомобіля, відвідування ресторанів, корм для тварин, сигарети й алкоголь.
Боротьба з бідністю завжди була актуальною темою і водночас неоднозначною. Актуальною настільки, що Європейський Союз 21 січня 2010 року офіційно відкрив Європейський рік боротьби з бідністю й соціальною ізольованістю.
А неоднозначною тому, що в одній країні людина з доходом, скажімо, у $2000 вважається бідною, в іншій багатою. Неоднозначною також тому, що, як це не прикро, необхідно визнати, що бідні були, є і будуть. Неоднозначною й тому, що бідність може визначатись як в абсолютних величинах (межа бідності, злиденності, прожитковий мінімум тощо) так і у відносних, психологічних (тобто обчислюваних на основі самооцінки одиницях).
За темінологією Стратегії подолання бідності, діючої в Україні, «бідність» визначає такий стан людини (сім'ї, домогосподарства), який унеможливлює внаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу.
Нестачею коштів вважається дохід людини менше прожиткового мінімуму, який щорічно при прийнятті Державного бюджету розраховується на основі споживчого кошику, і який на сьогодні визначає межу бідності. На жаль споживчий кошик, для розрахунку прожиткового мінімуму не переглядався з 2000 року і потребує негайної актуалізації.
Крім того необхідно визначитись з методологією визначення рівня бідності. Аналіз публікацій і статистичних даних з цього питання свідчить що різні джерела інформації надають різні величини.
Так, Національний форум профспілок заявив, що 26 мільйонів мешканців України (56,5%) жили у 2009 році за межею бідності, тобто мають дохід нижче фактичного прожиткового мінімуму в 1567 гривень на місяць на одну особу, який вони розрахували. За даними Мінпраці України, фактичний прожитковий мінімум у розрахунку на одну особу в січні 2010 року становив 881 гривню.
За оцінками ООН в Україні налічується 2% абсолютно бідного населення. За даними Світового Банку, рівень бідності в Україні, коливається в межах 8-10%. За даними Держкомстату України, рівень бідності становить 16%.
Привертає увагу використання такого критерію, як витрати на харчування. Бідними при цьому вважаються такі, які витрачають на їжу більше 80% доходу (за іншими оцінками більше 60%). За останніми дослідженнями витрат та ресурсів домогосподарств, які проводить Держкомстат України, їх сукупні витрати на харчування складають близько 52,8%.
За цим критерієм, Всесвітній Банк (найсвіжіші дані за 2005 рік) визначив, що 7,9% населення України знаходяться в абсолютної бідності. А за дослідженням, проведеним Київським міжнародним інститутом соціології у 2009 році, - 17% українців вказали, що їм бракує грошей на їжу. Як бачимо, ця величина майже співпадає з даними Держкомстату, і можна стверджувати що величина рівня бідності 16-17% відповідає дійсності.
Інша справа з відносною бідністю, що визначається чисельністю людей, які відносять самі себе до категорії бідних.
За експертними оцінками, це відбувається за рахунок того, що люди оцінюють свій статус у спілкуванні з іншими, серед яких трапляються заможні, при цьому дещо завищуючи самооцінки. Цьому сприяє і у кожного пересічного громадянина своя оцінка соціальної справедливості.
Так, за щорічною доповіддю Програми розвитку ООН (ПРООН), опублікованою у 2009 році, децільне співвідношення доходів (доход 10% найбагатших до 10% найбідніших) становить в Україні - 7,9 разів. У Норвегії, яка посіла 1 місце, таке співвідношення складає 6,1 рази, Німеччина – 6,9; Росія – 11,0; США – 15,9; Колумбія – 60,4.
Тобто в Україні не така разюча соціальна несправедливість, як у тій же Колумбії, але, за даними Держкомстату, у минулому 2009 році 85% жителів України називали себе бідними.
Які ж перспективи подолання бідності?
Пропозиції на цьому шляху банальні, прості і давно відомі.
1. Необхідно визначитися з єдиною методологією оцінки бідності
2. Для того щоб дійсно, а не на словах почати боротися з бідністю, її потрібно, насамперед, визначити, ідентифікувати. І нехай навіть не 17 - тю доларами в день, враховуючи методику ООН, але й не чотирма походами в перукарню в рік! Саме тому логічно почати боротьбу з бідністю з корегування споживчого кошика. А якщо ні, то вона буде не викоренена, і загнанна в тінь.
3. Кожна людина повинна мати можливість заробляти стільки коштів, скільки вона хоче і скільки зможе. Тобто кількість вакатних місць повинно бути більше ніж кількість безробітних або, щонайменше, рівень безробіття в країні не повинен перевищувати 2,5-3,0% (приблизний рівень кількості тимчасово непрацюючих осіб, які шукають собі іншу роботу).
4. У Європейській комісії також вважають, у боротьбу з бідністю повинно входити забезпечення населення робочими місцями, при тому, що необхідно на рівні Євросоюзу розробити нормативи правильного використання ресурсів.
5. Заробітна плата повинна мати стимулюючий характер. Тобто її доля у доходах населення повинна бути не менше 80-85%, а не 42% як зараз. Людина повинна заробляти собі на життя, а не чекати соціальну допомогу від держави, інколи отримуючи її у такому розмірі, що й працювати не варто.
6. Людина повинна жити в таких умовах, щоб ій було "гріх" або соромно жалітись на долю, що вона живе в Україні.
