Бабин Яр - урочище на північно-західній околиці Києва. Простягається від вулиці Фрунзе в напрямку вулиці Мельникова між Кирилівською церквою і вулицею Олени Теліги.
Історія
Перша згадка - у 1401, коли володарка цієї землі жінка-шинкарка («баба») продала її Домініканському монастирю. У 15 - 17 ст. згадується також як урочище Бісова баба, Шалена баба. Уперше назва «Бабин Яр» на шпальтах газет виринула 1911 року. Тоді розпочиналося слідство у справі вбивства в Києві 13-річного підлітка Андрія Ющинського. Аби відвернути увагу від версії ритуального єврейського жертвоприношення[1], одна з київських юдейських газет опублікувала статтю, в якій стверджувалося, що саме вбивство - то справа рук циган, а відбулося воно в Бабиному Яру. Ця «сенсація», як і наступні численні «розслідування» журналістів єврейських видань, виявилася наскрізь фальшивими. Суд, врешті-решт, підтвердив версію ритуального вбивства хлопчика, здійсненого юдейською сектою «Хабад-Любавич»[1]. У роки Громадянської війни - з 1919-го року і аж до середини 30-х - у Бабиному Ярі ЧК-ОДПУ-НКВС розстрілювало своїх жертв. Одна з найзловісніших катівень юдо-більшовицької політичної охранки містилася в Києві на вулиці Мельникова, за якихось кількасот метрів від самого Яру. Трупи розстріляних потай уночі закопували між могилами Лук’янівського цвинтаря[1].
Масові розстріли у Бабиному Ярі під час другої світової війни
Під час німецької окупації Києва у 1941-1943 роках Бабин Яр став місцем масових розстрілів німецькими окупантами мирного населення і радянських військовополонених; євреїв та циган - за етнічною ознакою, а також партійних та радянських активістів, підпільників, членів Організації Українських Націоналістів (переважно членів ОУН-м), заручників, «саботажників», порушників комендантської години та інших. Тут розстріляли майже 34 тисячі євреїв. Організатором масових знищень людей був начальник поліції Києва майор НКВС єврей Вадим Майковський[2]. У перші ж години окупації Києва він запропонував свої послуги німцям і був призначений начальником «тубільної поліції»[3]. За спогадами і документами, Майковський відзначився не лише пристрастю до алкоголю і наркотиків, а й патологічною ненавистю до євреїв. Він особисто вишукував своїх же співвітчизників, які вціліли дивом після вересневої трагедії, і особисто знищував їх[1].
А ось як трактує події більш традиційна версія: «В перші дні військової окупації гестапо масово розстріляло й закопало у Бабиному Яру разом з жидівською частиною населення закладників -українців та протягом майже трьох років окупації масово винищувало в Києві український актив... До гестапо попролазили большевицькі агенти й німецькими руками розправлялися з українцями... Цю «каїнову» роботу форсували «фольксдойчери» й «чорносотенці» - росіяни, що ще недавно маскували себе друзями українців" [4]. Масові розстріли у Бабиному Ярі та розташованому поруч із ним Сирецькому концтаборі проводилися і пізніше, аж до звільнення Києва від окупації. Зокрема, 10 січня 1942 року було страчено близько 100 матросів і командирів Дніпровського загону Пінської військової флотилії, а 18 лютого 1943 року - трьох футболістів київського «Динамо»: Миколу Трусевича, Івана Кузьменка та Олексія Клименка (за деякими даними частина з футболістів були членами НКВД, що і стало причиною розстрілу), що дало привід для створення після війни легенди про так званий «матч смерті». У 1941-1943 роках у Бабиному Ярі був розстріляний 621 член ОУН, серед них і відома українська поетеса Олена Теліга разом із чоловіком.
В різних публікаціях даються різні цифри загальної кількості знищених у Бабиному Яру - приблизно від 70 тисяч до 200 тисяч чоловік. У 1946 році на Нюрнбергському процесі наводилася оцінка близько 100 тисяч чоловік, згідно з висновками спеціальної державної комісії для розслідування нацистських злочинів під час окупації Києва. Розстрілам у Бабиному Яру в звинувачувальному акті Міжнародного Нюрнберзького трибуналу виділено один абзац: «На Радянській Україні мали місце жахливі злочинні акти німецьких змовників. У Бабиному Яру, поблизу Києва, вони розстріляли понад 100 тисяч мужчин, жінок, дітей і стариків… У Києві вони вбили понад 195 тисяч людей».
Заповнення яру ґрунтом і катастрофа 1961 року
1950 було прийнято рішення заповнити Бабин Яр відходами виробництва Петровських цегляних заводів для прокладення через яр транспортних шляхів і влаштування тут парку. Після перекриття яру земляною дамбою почалася закачка до нього пульпи. Дамба не відповідала проектним параметрам і нормам безпеки, а пропускна спроможність дренажної системи була недостатньою для відведення надлишків води. 13 березня 1961 дамба не витримала навантаження, і селевий потік висотою приблизно до 14 м ринув на Куренівку («Куренівська трагедія»). Офіційні джерела применшували масштаби катастрофи, повідомляючи про загибель лише 145 чоловік, але насправді, за оцінками сучасних істориків, кількість загиблих сягала приблизно 1,5 тис.
Після катастрофи у відрогах Бабиного Яру ще залишалося понад три мільйони кубічних метрів пульпи. Для продовження робіт із заповнення яру було споруджено капітальну бетонну дамбу, прокладено новий потужний водогін для відводу води та вжито інших заходів безпеки. Частина пульпи, що вихлюпнулася на Куренівку, вже у затверділому стані поверталася самоскидами назад і використовувалася для засипки яру. Згодом через заповнену частину яру було прокладено дорогу з Сирця на Куренівку (частина нинишньої вул. Олени Теліги), влаштовано парк.
У Бабиному яру та поблизу нього встановлено кілька пам'ятників, зокрема: «Пам'ятник радянським громадянам та військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської армії, розстріляним німецькими фашистами у Бабиному ярі», відкритий 2 липня 1976 р.; Пам'ятник розстріляним євреям у вигляді менори, встановлений 29 вересня 1991 р., у 50-ту річницю першого масового розстрілу євреїв; Дерев'яний хрест у пам'ять про 621 розстріляного члена ОУН, встановлений 21 лютого 1992 р., у 50-ту річницю розстрілу Олени Теліги та її соратників; Хрест на місці розстрілу 6 листопада 1941 р. архімандрита Олександра (Вишнякова) та протоієрея Павла за заклики до спротиву німецьким окупантам. Встановлений у 2000 р; Пам'ятник розстріляним у Бабиному яру дітям. Відкритий 30 вересня 2001 р. біля виходу зі станции метро «Дорогожичі»; Камінь на місці, де передбачалося збудувати єврейський меморіальний центр. Закладений 29 вересня 2001 р., у 60-ту річницю першого масового розстрілу євреїв; Пам'ятник жертвам нацизму біля перетину вулиць Дорогожицької та Оранжерейної, з символічним зображенням концтабору та написами «Пам'ять заради майбутнього» і «Світові, знівеченому нацизмом». Апостроф у слові «Пам'ять» зроблено у вигляді латинської літери «u» («українці») зі штампом «Ost» («остарбайтери»). Встановлений у 2005 р; Пам'ятник жертвам Куренівської трагедії 1961 року, встановлений у березні 2006 р., у 45-ту річницю катастрофи; Три могильних насипи над урвищем з чорними металевими хрестами, встановленими невідомим автором. На одному з хрестів напис: «И на этом месте убивали людей в 1941. Господи упокой их души».
Джерела
1. Вулиці Києва. Довідник / За редакцією Кудрицького А. В. - Київ: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1995. - 352 с. - ISBN 5-88500-070-0
2. Енциклопедичний довідник «Київ» / За редакцією Кудрицкого А. В. - Київ: Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1981.- 736 с.
3. Пономаренко Л. А., Різник О. О. Київ. Короткий топонімічний довідник. Довідкове видання. - Київ: Видавництво «Павлім», 2003. - 124 с.: ISBN 966-686-050-3
4. Веб-енциклопедія Києва
6. Олександр Анісімов. Куренівський апокаліпсис. Київська трагедія 13 березня 1961 року в фотографіях, документах, спогадах.
7. Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. - К.: Либідь, 1997.
8. Нахманович В. Расстрелы и захоронения в районе Бабьего Яра во время немецкой оккупации Киева 1941-1943 гг. Проблемы хронологии и топографии.
9. Бабий Яр: человек, власть, история: Документы и материалы: В 5 кн. - Кн. 1: Историческая топография и хронология событий / Сост. Т. Евстафьева, В. Нахманович. - К., 2004
