Відділ проблем соціальної безпеки
На сучасному етапі динамічного розвитку набувають суперечності і диспропорції реформування економіки та соціальної трансформації суспільства, що становлять комплекс загроз соціальній безпеці країни.
Законом України "Про основи національної безпеки України" основними проблемами соціальної безпеки визначено, по-перше, соціальні деформації (стрімке соціальне розшарування, збіднення широких верств населення, руйнація трудового потенціалу суспільства), які детермінують загрози неприпустимого відхилення від траєкторії послідовної реалізації основного національного інтересу України. По-друге, соціальні проблеми в умовах кризи набувають такого гострого характеру, що призводять до різкого зростання соціально-політичної напруженості як в окремих регіонах, так і у державі в цілому. По-третє, соціальні деформації унеможливлюють не тільки розбудову в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки, а й взагалі утвердження ефективної економіки і навіть досягнення економічної стабілізації.
Проте, відображення змісту соціальної безпеки як складової частини системи національної безпеки показує лише основні її орієнтири. Відсутні теоретико-методологічні розробки щодо визначення співвідношення між соціальними інтересами, соціальними загрозами та основними напрямками державної політики щодо здійснення соціальної безпеки. Вирішення проблем соціальної безпеки в контексті національної безпеки і соціальної політики ускладнюється через невідпрацьованість теоретичних і практичних проблем, пов’язаних із невизначенням їхньої взаємодії, скоординованості та забезпеченням реалізації.
Корекція кризових явищ потребує як спирання на теорію, так і на емпіричні дослідження. Очевидним є той факт, що саме наукові розробки мають визначати зміст та характер заходів, покликаних врегулювати процеси та відносини в соціальній сфері.
Саме цим визначається актуальність роботи відділу проблем соціальної безпеки, а необхідність розробки системного підходу та дослідження механізмів функціонування окремих складових соціальної сфери визначають пріоритетні напрямки наукової діяльності відділу:
По-перше, до предметної області відносяться процеси диференціації доходів населення в Україні, які зумовили глибоке розшарування суспільства за майновою і, як наслідок, за культурно-освітньою, професійною, іншими соціальними ознаками.
Наслідком такого розшарування є деформація структури суспільства та руйнація суспільної свідомості, які не можуть сприяти політичній консолідації нації. За таких умов значна частина населення дуже швидко десоціалізується, маргіналізується, втрачає мотивацію до ділової активності.
Саме на цьому ґрунті поширюються численні соціальні “хвороби” суспільства (злочинність, наркоманія, дитяча безпритульність та бродяжництво тощо). В результаті країна втрачає перспективи розвитку, адже значна частка суспільства випадає з соціально-економічних і політичних процесів, переходить на утримання держави. Зазначена майнова диференціація та відсутність якісних змін у вирішенні соціальних проблем призводять до розмежування суспільства і в політичному вимірі (відношення до державного устрою та суспільного ладу, до зовнішньополітичного вектору державної політики; оцінка дій влади). Така соціальна і політична стратифікація суспільства, за умов неефективності соціальної політики, загрожує перерости у його поляризацію, яку можна було б розглядати як соціально-політичну кризу.
По-друге, особливим напрямком є дослідження щодо створення умов для формування середнього класу, який є носієм державницької ідеології та опорою демократичних перетворень в суспільстві.
Особливістю нинішнього соціального розшарування в Україні є те, що до категорії бідних потрапили верстви населення, які за загальноприйнятими показниками освітнього та фахового рівня, суспільної активності тощо у розвинених країнах складають основу середнього класу. Становище, в якому опинилися ці групи суспільства (а це не менш, як 40% активного населення країни) сприймається ними як катастрофа і протиприродне явище.
По-третє, базовою передумовою практичної реалізації Україною Європейського вибору, що передбачає забезпечення реальної демократії, піднесення економіки, побудованої на ринкових засадах, реалізацію прав і свобод людини, є, насамперед, досягнення нашою державною євростандартів у соціальній сфері. Але цей курс поки що не підкріплений практичними результатами, насамперед, у соціальній сфері. Водночас, беззастережний підхід до ратифікації (без належної науково-економічної експертизи висунутих вимог) може призвести до невиконання зобов’язань, наслідком чого будуть відповідні санкції. Від ефективності соціальної політики залежить ставлення громадян до впроваджуваних реформ, до державних інституцій, політичних партій і окремих політиків, зрештою – до державності і незалежності України. Від якості та динаміки вирішення цих проблем значною мірою залежатиме також імідж нашої країни в очах європейської і світової демократичної спільноти - дослідження цих процесів складає окремий напрямок у діяльності відділу.
По-четверте, актуальним напрямком діяльності відділу є аналітичний огляд соціальних програм, проблеми визначення етапності реалізації соціальних програм, формування системи практичних заходів щодо їх впровадження, диференціації цих заходів з урахуванням особливостей різних регіонів країни, соціально-демографічних, професійних, регіональних груп населення. Окремим завданням є розробка пропозицій щодо забезпечення зворотного зв’язку в управлінні соціальною сферою, налагодження систематичного контролю за ходом виконання програм, перебігом соціальних процесів у суспільстві.
По-п’яте, в поле наукової діяльності відділу потрапляють наступні чинники розвитку соціальної сфери за такими блоками:
- політичні, що характеризують сутність та вплив соціальної політики на підвищення потенціалу соціальної сфери, реалізацію правових гарантій в області соціального відтворення населення, соціальну підтримку та допомогу депривілейованим верствам населення, а також соціально-політичної ситуації на її розвиток;
- економічні, пов’язані з рівнем соціально-економічного розвитку країни та кожного конкретного регіону, особливостями розвитку соціальної інфраструктури, характером та типом власності на підприємствах, розподілом відносин;
- соціально-психологічні, що характеризують особливості прояву в соціальних відносинах настроїв, очікувань, інтересів населення, особистісних та групових настанов;
- соціально-демографічні, що враховують чисельність населення за соціальними групами та їх статево - віковий склад, народжуваність та смертність, міграцію, зайнятість, професійно-кваліфікаційну структуру;
- правові, що обумовлюють законодавчі норми та правовідносини в області регулювання соціальних відносин, рівень правової свідомості населення;
- культурні, що визначають вплив системи моральних та культурно-духовних цінностей, норм, традицій, які панують у суспільстві, їх регіональні особливості у соціальних відносинах;
- національно-етнічні, що визначають вплив на соціальні процеси в суспільстві взагалі та в регіонах зокрема національного менталітету, інтересів, традицій тощо;
- екологічні, що підкреслюють особливості природного середовища існування населення, екологічну ситуацію в регіонах, які впливають на стандарти і спосіб життя населення.
